Володимир Ар'єв

Я недарма пишу це в річницю Голодомору, адже зараз Україну вбиває інша чума. Лише протягом цього тижня мені довелося чути про чиновників, які вимагають гроші за введення в експлуатацію будинку, які не хочуть підписувати документи щодо зданих об’єктів, які потакають рейдерам, що нищать іноземного підприємця, про слідчих з поліції, які розслідують справу, лише коли їм за це заплатять.

Мені самому довелося сваритись з посадовцем, який не хотів (яке огидне слово!) освоювати додаткові кошти, які я вибив на потреби свого округу. Але найбільше мене добила байдужість і екзистенційна покірність цьому купи народу навколо. Так, слова про корупцію вже нав’язли у зубах. І цих слів – красномовних, маніпулятивних, навіть з матюками – занадто багато, щоб притупилося відчуття болю і небезпеки від самого явища. Явища, яке живе не стільки “нагорі”, – до якої увага достатня, -скільки на середньому рівні і в низах.

Там – найстрашніше, бо такий уклад влаштовує багатьох як lifestyle, бо так звикли, бо так легше і швидше, бо “нащовономенітреба”.

Можна дорікати НАБУ і ГПУ, що мало ловлять злочинців, та з нашими масштабами для відчутного результату у боротьбі з хабарниками й ледарями всіх рівнів і регіонів сюди  треба привезти весь склад ФБР, помножений на 10. Корупція вбиває, але терпимість до неї робить не менше зла.

Тому зараз справа в руках громадян. Чиновники бояться публічної розповіді про їхні справи. На щастя, тепер для того, щоб зробити персонаж відомим, не треба просити про це ЗМІ, які часто спрямовані власниками на боротьбу з уявними випадками, аніж з реальними.

Ставайте слідчими самі – робіть пости з іменами і фактами (перевіреними фактами – себто такими, які відчули на собі чи бачили особисто). І не варто вважати, що начальник ЖЕК – не рівень. Ще й який рівень, бо наша риба підгнила звідусіль!

P.S. Знаю, що мені скажуть – мовляв, про все це говорять, пишуть, волають і т.п. Так. Проте, давайте чесно: кількості написаного про реальні речі набагато менше кількості ганебних випадків. А значить, байдужість і небажання змін, початих з себе, поки перемагає. А значить, ніхто не захоче працювати в країні, де бульдозерами нищать виноградники, де за відведення землі під бізнес-проект виймають душу і віру у справу, де чиновник, суддя чи силовик вбиває всі ініціативи. А значить, країну спустошують, як і роками перед тим.

Від редакції. У французького винороба Крістофа Лакарена (Крістоф де Лакарен, маркіз де Фабьяні по материнській лінії) почалися неприємності. До нього на територію, розташовану в селі Шабо, заїхав бульдозер і почав чавити виноградники.

«Я був уже в дорозі до Одеси на чергову податкову перевірку, які поновилися останнім часом. І дружина мені зателефонувала і розповіла, що бульдозер заїхав на мою територію і почав викорчовувати виноград. Вона викликала поліцію. Склали протокол. Я в повному шоці», – прокоментував ситуацію винороб.

Француз пов’язує те, що відбувається, з бажанням забудувати землі виноградників.

«Ця земля в оренді у пайовиків ще з 2007 року на 15 років. Це рейдерська операція на моїй території, тому що зараз стало прибутково просто забудовувати виноградники », – каже він.

Крім того, за словами Крістофа Лакарена, у нього знову почалися проблеми з контролюючими органами.
«Послуги лабораторії та технолога можна було отримати в Таїрівському інституті, але тепер знову вимагають свою експертизу. Це один крок вперед і три назад. А Європа – це не так. Вони знищують дрібних виробників і конкуренцію. Я боюся, що через пару тижнів можу опинитися взагалі без виноградників, і мені доведеться виїхати», – журиться француз.

На початку року у нього за допомогою “маски-шоу” з автоматами вилучили виноматеріали та обладнання на мільйони гривень.  В Одеському регіональному осереку Державної фіскальної служби акцію пояснили так: “Все це здійснено в рамках операції «Акциз» та кримінального провадження за ознаками правопорушень, передбачених статтею «Незаконне виготовлення, зберігання, збут і транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв» Кримінального кодексу України”.

“Злочин – не діяльність цих малих виробників вина, а податкова система, яка заганяє тисячі таких виробників в тінь через ідіотський півмільйонний податок (згідно Податковому кодексу, який регулює сплату акцизу, невеликим виноробням та приватним пивоварням доводиться платити до 500 тис. грн. податкового збору на рік – Ред.) на дозвіл торгувати вином, – зазначив тоді ще голова Одеської обласної адміністрації Міхеїл Саакашвілі. – Я дуже сподіваюся, що найближчим часом Верховна Рада скасує цей податок. Скасування цього податку – частина «Одеського пакету реформ», який був внесений нами в Раду”.

Рік пройшов. Реформа відбулася: автоматників змінили бульдозери.

Але. Не треба усе звалювати на державу. Варто памятати, що наша держава – це не земляк Крістофа Лакарена, автор відомого виразу французький король Людовік XIV. Україна – це ми.

Бо коли Лакарен свого часу прийшов до місцевої сільради в Шабо, з’ясувалося, що частину виноградників колишнього колгоспу імені Леніна хочуть вирубати. Виноградники, де збереглися лози, котрим більше шести тисяч років! І тоді загальні збори пайовиків постановили віддати французові 150 га приречених під сокиру і бульдозер земель в оренду.

І уже через рік де Лакарен з кожного гектара отримав по 640 літрів вина.

“Коли про це дізналися пайовики, вони захотіли повернути свою землю назад, – каже Крістоф. – Звичайно, я відмовився. Почалася справжня війна. Мої виноградники підпалювали, потім підганяли вантажні машини і тоннами обривали виноград. Багатьох лиходіїв я ловив за руку. До нашого будинку постійно приходили вночі, намагалися щось вкрасти. З тих пір я постійно ношу при собі револьвер”…

(Фото сайту “Думаська“)