Калькулятор расчета монолитного плитного фундамента тут obystroy.com
Как снять комнату в коммунальной квартире здесь
Дренажная система водоотвода вокруг фундамента - stroidom-shop.ru

Зовнішня політика Росії: повернення у 80-і

Москва повторює тактику «холодної війни» проти Сполучених Штатів. Варто згадати, що того разу все закінчилось погано для СРСР, пише у The Atlantic Деніел Фрід (Daniel Fried) – заслужений член Атлантичної Ради, колишній посол в Польщі, старший директор РНБ при президентах Клінтоні та Буші, помічник держсекретаря США з європейських справ в адміністрації Буша. 

 

Russia’s Back-to-the-80s Foreign Policy

«Історія не повторюється, але досить часто римується». Недавній міжпосольський раунд (Росія скоротила кілька сотень співробітників американського посольства у відповідь на висилку з США 35 російських дипломатів в грудні минулого року) нагадує масштабне видворення з США співробітників радянського посольства в 1986 році. Мало хто пам’ятає подробиці цих баталій епохи Рейгана. Але багато хто пам’ятає, що 1980-ті закінчилися для Радянського Союзу паскудно.

В тому-то й річ: зараз, як і тоді, Москва встала на каламутний шлях конфронтації зі Сполученими Штатами та агресії стосовно інших країн. Як і у випадку з Радами та царями-ретроградами, зовнішнє протистояння збігається з періодом застою в країні і, можливо, виконує функцію компенсації за цей застій. Тактика Путіна, демонізація Сполучених Штатів в російських офіційних ЗМІ в підсумку виявляється поверненням до прийомів холодної війни. Російські кібернетичні та інформаційно-дезінформаційні атаки нагадують радянські «активні заходи» 1980-х років.

Війна в Україні відрізняється від радянського вторгнення в Афганістан (тільки хоча б через те, що українці борються за європейське майбутнє), але обидва випадки викликали спротив і на місцях, і Заходу. Російські лідери можуть скільки завгодно переконувати свій народ і самих себе в тому, що їх здатність залякувати сусідів, придушувати інакомислячих і потрясати кулачками перед носом у Сполучених Штатів є ознакою сили. Але, як і в середині 1980-х, це не спрацює.

Всупереч сподіванням радянського, а нині – путінського режиму, Захід на ладан не дихає. Антиєвропейський і проросійський кандидат від націоналістів, якого підтримував Путін, програв на французьких виборах навесні цього року. До якої б домовленості з президентом Трампом не тягся б Путін (а, може, тільки він і вважає, що вона вже існує), сила американських інститутів і довгострокова зацікавленість американців в успішному просуванні певних цінностей, включаючи верховенство закону, права людини, демократію, а також процвітання, – яке забезпечують вищесказані норми, – швидше за все візьмуть верх. Що буде Путіну геть не на руку.

Ні агресія Путіна за кордоном, ні його репресії в країні не допоможуть паралізованій російській економіці, яка все ще залежить від експорту нафти, газу та іншої сировини. Чи то політичній системі, яка загрузла в непомірній корупції, що походить із самих верхів.

Сьогодні навіть росіяни критично оцінюють початок і середину 1980-х років як період застою. Але після декількох років посиленого зростання (себто, високих цін на нафту) Росія, схоже, повертається до аналогічної ситуації. Можливо, як і в середині 1980-х, мислячі росіяни усвідомлюють , – а деякі навіть скажуть публічно, – що їх країна не може продовжувати шкандибати цим шляхом. Що Росія потребує модернізації, для якої необхідно посилити, а не послабити верховенство закону, розширити, а не звузити доступ до іноземного капіталу і технологій. Тому Росії потрібні більш конструктивні стосунки з Заходом, зокрема, – з США. Досвід показує, що Росія повинна вибирати між модернізацією і агресією.

В даний час робоча група по Росії в Держдепартаменті і Раді національної безпеки аналізує скорочення в штаті посольства і консульств. І, судячи з усього, розглядає доцільність заходів у відповідь. Ці професіонали можуть напрацювати різні варіанти, як то робили я і мої колеги в нашому колишньому радянському відділі в 1980-і роки. Сподіваюся, їх рекомендації будуть взяті до відома. Але в кінцевому рахунку відповідь на нинішні провокації – не найважливіше саме зараз.

Рішучі заходи, вжиті нами в 1986 році,  – наприклад, видворення всіх російських співробітників з нашого посольства в Москві, – не зіграли такої вже істотної ролі. Важливим є те, що адміністрація Рейгана зрозуміла природу Радянського Союзу і розробила стосовно нього особливу політику, втіленням якої в життя зайнялися урядові бюрократи. І ця політика спрацювала.

Розумна політика щодо Росії означає опір російській агресії і допомогу іншим в протидії цій агресії. Означає виявлення областей потенційного співробітництва (при цьому не слід очікувати від партнерів занадто багато, так само як не варто нагороджувати Росію за співпрацю в галузях можливих взаємних інтересів). Означає стабілізацію відносин там, де це можливо, у тому числі шляхом підтримки діалогу на цивільному і військовому рівнях. І, звісно, означає прагнення до кращих відносин з Росією в майбутньому.

Ми маємо справу з тією Росією, яка у нас є. Але не будемо забувати, що путінська Росія – не єдино можлива Росія. Ми дізналися про переваги підтримки контактів з російським суспільством в цілому, в тому числі з мислячими в демократичному ключі дисидентами, які не завжди залишаються в тіні, а також з потенційними майбутніми лідерами, налаштованими на реформи.

І досвід 1980-х років пропонує нам сьогодні відповідну тактику.

Тепер – так само, як і тоді, – вона рекомендує врівноваженість. Особливо на тлі “страшних росіян” та їх спробами залякування. Тепер – так само, як і тоді, – вона вимагає терпіння: росіяни можуть щось неправильно витлумачити (наприклад, коли за ними бігають, закликаючи до співпраці), сприймаючи це за слабкість. І, незважаючи на заяви Трампа, що йому не до вподоби новий законопроект щодо санкцій, цей документ надає його адміністрації нові повноваження.

Вона може продовжувати чинити тиск на Путіна, щоб врегулювати конфлікт в Україні відповідно до Мінських угод. І збільшити ціну, яку Росія заплатить за своє втручання в торішній виборчий процес в США (в адміністрації Обами я був координатором санкційної політики Держдепартаменту і брав участь в підготовці нинішніх санкцій щодо Росії, я також підтримав поточний законопроект, який же вступив в силу). Коли Росія піде іншим шляхом, – а так і станеться, як вчить історія, – Америка повинна бути готовою на це відповісти.

Тим часом Європа зарекомендувала себе в якості ділового партнера щодо Росії. Аби протистояти агресії РФ в Україні, Америка і Європа ввели санкції разом. Європейські країни внесли свою частку в справу стримання Москви (яка чинила тиск на членів НАТО) шляхом розгортання своїх військових в країнах Балтії паралельно з розміщенням американського контингенту в Польщі та інших країнах Центральної Європи.

Новий закон про санкції дійсно містить формулювання, які можуть поставити під загрозу нашу солідарність з Європою, але внесені пізніше поправки знизили цю ймовірність. Адміністрація може зробити так, щоб добитися головної мети закону – чинити тиск на Росію, а не провокувати розкол з Європою.

Маючи справу з Росією, як і за часів холодної війни, американці повинні пам’ятати, хто вони такі. Вони – лідери вільного світу і захисники демократії і верховенства закону. Наші цінності дають нам силу. У нас за плечима – власні помилки. Наші державні інститути знову зазнають випробувань внутрішнього характеру. Але за своєю природою ми залишаємося нацією, побудованою на найважливіших цінностях, одна з яких – всі люди створені рівними.

Сила цієї традиції забезпечує Америці її репутацію в світі. Якщо ми застосуємо цей досвід і ці цінності у вирішенні останньої російської проблеми разом з нашими союзниками в Європі та за її межами, – ми доб’ємося успіху.

lead_960

Рональд Рейган і Михайло Горбачов. Білий дім. 8 грудня 1987. Фото The Atlantic